Конспект лекцій з курсу «Політична економія»




НазваКонспект лекцій з курсу «Політична економія»
Сторінка8/9
Дата конвертації04.06.2013
Розмір1.47 Mb.
ТипКонспект
odt.uchni.com.ua > Право > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9
тема 13. Циклічні коливання суспільного

виробництва

  1. Циклічність як форма руху економіки. Економічний цикл та його фази.

  2. Види циклічних коливань і методи їхнього регулювання.

  3. Економічна криза 90-х років 20 століття в Україні.

1. Аналіз змін обсягів національного виробництва за тривалий період часу показує їхню нестійкість, мінливість в той чи іншій бік (зріст-падіння). Вчені-економісти стверджують, що ці хвилеподібні коливання в економіці здійснюються в певній послідовності: падіння обсягів виробництва, топтання на місці, зростання, і знову падіння, і знову відродження тощо, тобто, за одним економічним циклом постійно наступає інший. Що ж являє собою економічний цикл?

Рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого через певну послідовність фаз (кризу, депресію, пожвавлення, піднесення) називається економічним циклом. Структуру економічного циклу ілюструє рис. 7.


Рис. 7. Структура економічного циклу.
Кожна з фаз економічного циклу має свої характеристики. Так, найважливішою рисою фази кризи є надвиробництво товарів та послуг у порівнянні з платоспроможним попитом на них. Як результат цього, починають скорочуватися обсяги виробництва, зменшується навантаження виробничих потужностей, ціни набувають тенденції до зниження, масові банкрутства, збільшення безробіття, зменшення доходів населення, потрясіння кредитної системи та ін. На фазі депресії припиняється падіння виробництва, а разом з цим і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів. Через незначний сукупний попит збільшується обсяг вільного грошового капіталу і ставка банківського процента знижується до мінімуму. Пропозиція товарів перестає обганяти попит, між ними поступово встановлюється рівновага. В цей же час створюються природні умови для виходу з депресії: зниження цін на засоби виробництва й кредити, що стали дешевшими, сприяють новому накопиченню капіталу і відновленню розширеного відтворення на новій технічній основі. На фазі пожвавлення відбувається розширення виробництва до його докризового рівня. Розміри товарних запасів встановлюються на рівні, який потрібен для безперебійного постачання ринку. Починається невелике підвищення цін, яке викликане пожвавленням попиту. Скорочується рівень безробіття. Зростає попит на грошовий капітал і ставка процента. На фазі піднесення випуск продукції перевищує докризовий рівень. У зв’язку з цим скорочується безробіття. Збільшення споживчого попиту супроводжується зростанням цін на товари. Підвищується прибутковість виробництва. Зростають попит на кредитні ресурси і норма банківського процента.

Такими є основні характеристики фаз економічного циклу епохи класичного капіталізму. Проте економічні цикли того періоду і сучасні в певній мірі розрізняються між собою. В 20-му столітті відбулися зміни в структурі циклу і тривалості його фаз. Так, деякі з них можуть бути або зовсім відсутніми у структурі циклу, або тривалість їх може бути зовсім малою тощо. Тому в сучасних економічних дослідженнях, коли розглядаються загальні тенденції економічного розвитку, структура економічного циклу дається у декілька іншому, ніж раніше, вигляді (див. рис. 8).

При розгляді суті циклічності треба добре уяснити, що повторення зазначеної послідовності фаз економічного циклу здійснюється не по колу, а по спіралі. Саме тому циклічність є формою прогресивного розвитку, передбачає у довготривалому періоді тенденцію до економічного зростання (див. на рис. 7, 8 лінію загальної тенденції розвитку).

Дослідження, проведені вченими, показують, що починаючи з 1825 року, циклічні коливання у розвитку капіталістичної системи господарства відбуваються постійно, через певний час. Це дозволяє зробити висновок про те, що циклічність є закономірністю, формою руху економіки. Тоді виникає об’єктивне питання, а що ж обумовлює таку форму розвитку?

Відповідь на це питання завжди викликала жваві дискусії серед економістів, в процесі яких запропоновано багато теорій, які роблять спробу пояснити причини виникнення економічних циклів. Досить сказати, що розробкою даної проблеми займалися Д.Рікардо, Дж.Міль, Ж.Сисмонді, К.Маркс, К.Родбертус, М.Туган-Барановський, А.Афтальон, Й.Шумпетер, Дж.Кейнс, Р.Харрод, Дж.Хікс, А.Хансен, М.Фридмен та інші вчені.

За сучасних умов є досить розповсюдженим підхід, який в певній мірі узагальнює деякі з існуючих в науці концепцій і у відповідності з яким причину циклічності необхідно шукати в появі певної сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників, серед яких вирішальне значення мають останні. Зовнішні – це чинники, які знаходяться поза межами економічної системи (зміни у чисельності населення, політичні, воєнні та інші надзвичайні події, неврожаї та ін.). Внутрішні – це чинники, які мають місце усередині самої економічної системи (нестабільність інвестиційних витрат та споживчих витрат, діяльність держави в галузі економічного регулювання та ін.).

2. У самому загальному вигляді циклічність необхідно розглядати як відхилення економіки від стану рівноваги, за умов якого відбуваються певні зміни у механізмі суспільного відтворення. Ці відхилення від стабільних темпів розвитку отримали в економічній науці назву макроекономічної нестабільності. Зрозуміло, що види відхилень, як і форми прояву нестабільності, різноманітні. Саме тому вчені постійно роблять спроби якимось-чином їх класифікувати, тобто у відповідності з визначеними критеріями виділити види циклічних коливань.

Важливим критерієм класифікації економічних циклів є їхня довготривалість. Узагальнення практики економічного розвитку ринкових країн за тривалий проміжок часу (останні двісті років) дозволяє перш за все виділити цикли ділової активності тривалістю 7-11 років. Їх в економічній літературі, оскільки економіка зазнає і більш коротких (малих) і більш тривалих (довгих) коливань, називають середніми циклами. Вони особливо рельєфно виражені в структурі економіки, здійснюють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів і тому їх називають базисними циклами (саме проти них по суті йшла мова у попередньому питанні, коли розглядалась структура циклу і були надані характеристики кожної з фаз циклу).

Вперше економічна криза надвиробництва, яка стала відправною точкою першого середнього циклу, відбулася в Англії в 1825 році. А потім циклічний, хвилеподібний розвиток став характерним для усіх ринкових країн (за період від першої кризи спостерігалося більше двадцяти таких коливань). Вчені ретельно досліджують середні цикли. За думкою багатьох із них, базисні цикли пов’язані зі змінами попиту на капітальні блага (засоби праці). Коливання інвестицій, які обумовлені необхідністю поновлення капітальних благ (або, як писав К.Маркс, основного капіталу) є матеріальною основою періодичності середніх циклів. Методами регулювання таких відхилень економіки від макроекономічної стабільності є методи державного централізованого регулювання.

Антициклічне регулювання економіки являє собою комплекс дій держави, які націлені на зменшення амплітуди циклічних коливань. Воно включає в себе два види економічної політики: 1) політику стримання (її використовують тоді, коли в економіці відбувається підйом і з’являється загроза надвиробництва товарів та послуг, інфляційного зростання цін), основні заходи якої повинні привести до обмеження сукупного попиту, та 2) політику експансії. Останню, навпаки, застосовують тоді, коли в економіці спостерігаються кризові явища і необхідно збільшити сукупний попит. Основними заходами політики експансії є зниження облікової ставки, купівля державних паперів на відкритому ринку, зниження норми обов’язкових банківських резервів, додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, прискорення виконання інвестиційних програм, підвищення заробітної плати тощо.

Що стосується малих та довгих циклів, то їхня сутність також ґрунтовно досліджується вченими і вже досить добре охарактеризована ними. Короткі (малі) коливання тривають 3-4 роки. Їхнє існування пов’язане з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою цих циклів, як вважають вчені, є процес поновлення споживчих властивостей товару, його “життєвий цикл”. Методами регулювання таких циклів є маркетинг і стратегічне планування, які здійснюються окремими суб’єктами ринкового господарства. Періодичність великих циклів (їх ще називають “довгими хвилями” Н.Кондратьєва) складає 40-60 років. Матеріальною основою такої циклічності вчені вважають зміну базових технологій і поколінь машин, тобто стрибки у галузі технічного прогресу. Ці цикли, на відміну від середніх, існування яких обумовлено строком служби засобів праці, охоплюють вже увесь технологічний спосіб виробництва. Протягом одного технологічного способу може змінитися декілька поколінь техніки. І тільки тоді, коли в межах цього технологічного способу виробництва вичерпаються можливості удосконалення техніки, приходить час нового технологічного способу виробництва, початку нової “довгої хвилі”. Починається вона в найбільш передових у технологічному відношенні країнах, а потім поступово поширюється на інші країни, тобто інтернаціоналізується. Методами регулювання великих хвиль є розвиток міжнародного співробітництва і кооперації праці.

3. В економічній навчальній літературі наводиться детальна характеристика економічних криз, які регулярно, з певною послідовністю відбуваються в ринковій економіці. Криза, яка поразила у 90-ті роки минулого століття українську економіку, має значні особливості. По-перше, за своєю суттю вона не може бути віднесена до циклічних криз, вона є трансформаційною, оскільки пов’язана з протиріччями, які охопили економіку в період трансформації адміністративно-командної системи в ринкову. По-друге, криза, яка охопила економіку України, є кризою недовиробництва, і це відрізняє її від класичних криз надвиробництва. По-третє, економічна криза 90-х років в Україні є вельми тривалою і глибокою. Падіння виробництва почало просліджуватися в 1991 року, а деякі прояви стабілізації відмічені тільки у 1999 році (для порівняння: тривалість фази падіння в ринкових країнах становить від 0,5 до 1,5 року). Що стосується глибини спаду, то, за думкою дослідників, вона не має аналогів у світі, не випадково її називають катастрофічною. За даними вітчизняної статистики спад промислового виробництва за кризовий період склав більше 65%, майже на 50% скоротилося виробництво у сільському господарстві, обсяг капіталовкладень зменшився в 5 разів. По-четверте, спад виробництва супроводжувався не зниженням цін (як це відбувається за умов класичних криз надвиробництва), а їхнім дуже різким підвищенням. Ці два явища (падіння виробництва і зростання цін) породили надто тяжкий для української економіки процес – стагфляцію. По-п’яте, багато негативних явищ, які відбувалися в економіці України в кризовий період, носили “прихований” характер, і це тільки загострювало протиріччя перехідного періоду. Мова йде про приховане безробіття, про відсутність масових банкрутств підприємств, які по суті вже давно стали банкрутами тощо. Все це “згладжувало” картину, не давало можливості правильно оцінити ступінь кризових явищ в економіці України. Не випадково тому, антикризові заходи, які розроблялися і втілювалися в життя, не давали негайного позитивного результату. По-шосте, дуже тяжкі витрати, які зазнали як суспільство в цілому (зниження виробництва національного доходу, промислової продукції, продовольства, руйнування народногосподарських зв’язків, посилення структурних деформацій, різка поляризація суспільства тощо), так і окрема людина зокрема (різке зниження життєвого рівня, зменшення реальних доходів, загроза або втрата робочого місця, невпевненість у майбутньому тощо).

тема 14. Фінансова система

  1. Фінансова система країни та її структура.

  2. Державний бюджет та бюджетна система.

  3. Сутність та функції податків. Принципи оподаткування. Класифікація податків.

1. Економічне життя країни неможливе без відповідної фінансової діяльності держави, яка зумовлена об’єктивною необхідністю розподілу національного доходу, а також задоволення як індивідуальних потреб громадян, так і потреб суспільства в цілому. Фінанси – це певні економічні відносини, які виникають між державою, банками, суб’єктами господарської діяльності, окремими громадянами при формуванні, розподілі та використанні грошових фондів. Сутність фінансів, закономірності їх розвитку і роль у процесі суспільного відтворення завжди визначаються економічним ладом, природою та функціями держави.

Сукупність різних видів фінансів та виконуваних ними функцій у їх взаємодії та взаємозв’язку утворюють фінансову систему.

Фінансова система має такі складові:

  1. ^ Державні фінанси – система грошових відносин, що виникає разом з державою і нерозривно пов’язана з її існуванням, це головний елемент в структурі фінансової системи. Грошові фонди, що знаходяться в розпорядженні держави, призначені для фінансового забезпечення її функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, фундаментальна наука, охорона природи тощо). Основною ланкою державних фінансів є державний бюджет, а основним механізмом мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет є податкова система. В системі державних фінансів особливо слід відмітити фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв’язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є кошти від приватизації, орендна плата, місцеві податки тощо.

  2. ^ Фінанси суб’єктів господарювання – це система відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв’язку з формуванням і використанням грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (підприємство формує фонд розвитку виробництва, фонд оборотних коштів, фонд оплати праці, споживання, страховий і резервний фонди, здійснює амортизаційні відрахування з основних фондів, сплачує податок з прибутку, здійснює внески в цільові позабюджетні фонди, сплачує податки в місцеві бюджети тощо).

  3. ^ Фінанси населення – грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової, господарської, інших видів діяльності або зі спадщини і спрямовуються на примноження їх власності.

Між названими ланками фінансової системи існує певний взаємозв’язок, проте фінанси підприємств та організацій мають найбільш суттєвий вплив на формування фондів грошових ресурсів держави і населення.

2. Центральною ланкою фінансової системи будь-якої країни є державний бюджет. Бюджет як економічна категорія – це грошові відносини, що виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління. З погляду речового змісту бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Він складається й затверджується, як правило, в кінці року, має силу закону і діє протягом запланованого періоду. Бюджет України затверджується Верховною Радою, а Уряд готує проект бюджету та відповідає за його виконання. Він організовує (через Міністерство фінансів, податкову службу) збирання доходів і здійснення (через державні служби) витрат у розмірах, установлених у бюджеті. Державні доходи поділяють на: 1) внутрішні (їх держава отримує всередині країни – різні види податків та неподаткові доходи) та 2) зовнішні (отримані за межами країни – кредити, допомога з інших країн). Структура державних витрат визначається роллю та важливістю виконуваних державою функцій. Стан держбюджету залежить від співвідношення між доходною та витратною його частинами. Нормальним вважається стан, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній. Профіцитний – коли доходи перевищують витрати, а дефіцитний – коли витрати перевищують доходи. Економісти вважають, що дефіцит держбюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВВП. У противному разі він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної системи і всієї економіки в цілому. В період економічної кризи 90-х років XX ст. в Україні проблема дефіциту державного бюджету була дуже гострою. Так, його рівень в 1993-1994 рр. становив 15-20% ВНП. Вирішення цієї проблеми відбувалося головним чином за рахунок грошової емісії, емісійного фінансування витрат держави, що збільшувало сукупний попит та за умов скорочення обсягів виробництва прискорювало інфляційні процеси. Окрім емісії незабезпечених грошей для фінансування держвитрат, в світовій економічній практиці використовують і інші способи подолання бюджетного дефіциту: 1) зменшення бюджетних витрат; 2) вишукування джерел додаткових доходів; 3) позичання грошей у громадян, інших держав і фінансових організацій. Використання останнього обумовлює зростання державного боргу. Державним (або урядовим) боргом називається сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів. Збільшення державного боргу протягом певного року дорівнює дефіциту бюджету. Структурними елементами державного боргу є внутрішній борг (заборгованість держави своїм власним громадянам, які тримають внутрішні державні облігації) та зовнішній борг (заборгованість держави громадянам та організаціям інших країн). Загрозливим для стабільності економічної системи є перевищення державним боргом ВВП більше як у 2 рази. Для управління державним боргом (його зниження) використовуються такі заходи: сплата за рахунок золотовалютних резервів, його консолідація (зміна умов позик, наприклад, перетворення короткотермінових на довготермінові), конверсія (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна; викуп короткотермінових зобов’язань через випуск нової довготермінової позики під вищий відсоток); надання нових кредитів міжнародними фінансово-кредитними організаціями та інші.

Сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії являють собою бюджетну систему. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її підсистем (економічної, політичної тощо) і складається з двох або трьох ланок. Бюджетна система унітарних держав (Великобританія, Франція) складається з двох бюджетів (державного і місцевого), а до бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня, ланка – бюджети членів федерації (у США, наприклад, це бюджети штатів). В Україні бюджетна система – змішана, частково триступінчастою, оскільки уряд Автономної Республіки Крим складає і затверджує бюджет через власні виборчі органи. Всі інші ланки бюджетної системи двоступінчаті. На державний бюджет покладаються функції оборони, управління народним господарством, охорона кордонів, пошта, зв’язок, освіта, соціальне забезпечення та інші. На місцеві бюджети покладається функція розвитку комунального господарства, будівництво певних об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвиток охорони здоров’я, освіти (частково, утримання поліції та інші).

Дуже важливе значення для удосконалення бюджетних відносин має прийняття у 2001 році ^ Бюджетного кодексу України, яким відзначені основи бюджетної системи країни, її структура, принципи, правові засади функціонування.

3. Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Основними функціями податків вважають 1) фіскальну – полягає в збиранні грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави та 2) регулюючу – полягає в здійсненні впливу на відтворення ( стимулювати або стримувати його темпи, збільшувати або зменшувати накопичення капіталу та платоспроможний попит населення) та сприянні рішенню соціальних задач ( захист осіб з низьким рівнем доходів, здійснення ефективної демографічної політики тощо). Оскільки регулююча функція податків націлена на економічні і соціальні процеси, то її можна розділити на економічну, стимулюючу, соціальну, що дозволить більш детально проаналізувати виділені аспекти.

Принципи оподаткування вперше були сформульовані А.Смітом в праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) і які можна звести до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність, зручність. Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювалися, трансформувалися під впливом соціально-економічних та політичних перетворень, які відбувалися в світі. За сучасних умов основні з них формулюються таким чином:

  1. оподаткування не повинно бути надмірним. Якщо цей принцип не буде витримуватися, то почне відбуватися звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва як результат невигідності підприємницької діяльності, або приховування доходів від оподаткування. Зв’язок між податковими ставками і податковими надходженнями в бюджет в певній мірі відбиває крива Лаффера (див. рис. 9):




Рис. 9. Крива Лаффера.


  1. один доход не повинен оподатковуватися більше одного разу, тобто треба запобігати подвійному і багаторазовому оподаткуванню;

  2. податкова система має бути гнучкою, адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов;

  3. податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності для задоволення розумних потреб держави;

  4. податкова система не повинна залишати сумніву щодо неминучості сплати податку та інші.

Принципи оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення становлять податкову систему.

Досить складним питанням теорії податків є питання про класифікацію податків. Необхідно розуміти, що це досить складний процес, оскільки існує багато критеріїв класифікації. В загальній економічній теорії найбільшого значення набула класифікація за формою оподаткування. За цим принципом всі податки поділяють на прямі і непрямі.

^ Прямі податки встановлюються щодо платників; це податки на їх доходи та майно. Їхній розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прями податки сприяють такому розподілу податкового тягарю, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають більш високі доходи. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважають справедливим. В промислово розвинутих країнах частка прямих податків досить значна. Наприкінці 90-х років ХХ ст. вона склала в США – 91,1%, в Японії –71,2%, в Великобританії –54,3%, В ФРГ –44,1%. До прямих податків відносяться особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування, фонд заробітної плати, майнові податки, в тому числі податки на власність, тощо.

^ Непрямі податки – це податки на споживання, тобто на товари та послуги. До них відносяться акцизи, мита, тощо. Оскільки непрямі податки включаються в ціни товарів та послуг, їхній розмір для окремого платника не залежить від його доходів. Їх основний недолік, за який вони постійно попадають під критику економістів, - регресивний характер, або зворотна залежність від платоспроможності споживачів. Непрямі податки переважають у таких країнах як Франція, Італія.

Податкова система України почала створюватися в 1991 р. і до теперішнього часу знаходиться в стадії формування та постійного реформування. Нестабільність податкового законодавства ускладнює і практичну підприємницьку діяльність, і функціонування податкових служб, і вивчення студентами існуючої системи оподаткування. Завершення процесів реформування та удосконалення податкової системи з урахуванням досвіду провідних ринкових держав дозволять досягти стабільності у взаємовідносинах держави та суб’єктів підприємницької діяльності, будуть сприяти закріпленню позитивних тенденцій у розвитку економіки України.

1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій з курсу
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: Рвв дну, 2009. –...

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconМ. Л. Мухортов конспект лекцій
Конспект лекцій з курсу “Історія мистецтв, архітектури й містобудування”. Містобудування, архітектура й мистецтво України І росії...

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій з курсу “Управлінський облік” (для студентів 3 курсу...
Конспект лекцій з курсу “Управлінський облік” (для студентів спец. 050106 “Облік та аудит”) / Укл.: О.Є. Власова: хнамг, – Харків:...

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 Суми
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 “Фінанси”, 0501 "Економіка підприємства"
Фінанси підприємств: Конспект лекцій / Укладачі: В. Г. Боронос, О. О. Захаркін, К. В. Савченко. Суми: Вид-во СумДУ, 2010. 196с

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій з дисципліни «соціальне страхування»
Соціальне страхування: Конспект лекцій / Укладачі: П. В. Тархов, В. М. Боронос, Е. Г. Козін, К. В. Савченко.– Суми: Вид-во СумДУ,...

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій з дисципліни “ Стратегічне управління” для студентів...
Затверджено на засіданні кафедри як конспект лекцій з дисципліни „Стратегічне управління”

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент»
Конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент» / Укладачі: Л. С. Захаркіна, О. О. Захаркін, М. Ю. Абрамчук. Суми: Вид-во СумДУ,...

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010
Технологія інструментального виробництва: конспект лекцій /Укладач Л. М. Сєдінкін. Суми: Вид-во СумДУ, 2010. 180 с

Конспект лекцій з курсу «Політична економія» iconКонспект лекцій для студентів економічних спеціальностей
Аудит І ревізія. Конспект лекцій для студентів економічних спеціальностей. Гордієнко Н.І. Харків: хдамг, 2002 – 91 с

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2013
звернутися до адміністрації
odt.uchni.com.ua
Головна сторінка